Пора вже перемогти.
Історичний наратив, який я буду розповідати, стосується подій останнього десятиліття в подіях історії України останнього століття.
Перша аналогія – це порівняння національно-визвольних змагань 1917-20 рр. і Помаранчевої революції. Я не буду описувати хронологічну дійсність цих революцій. Головна суть цих подій полягала в тому, що вони були великими можливостями, створення і побудови власної держави. Можливість вирватися зі старих систем і розпочати нове життя. Було прийнято багато декларацій, сказано промов, обрано нових лідерів.
Але, як результат, довелося сприймати болючий процес втрачених можливостей. Поразку у визвольних змаганнях було сприйнято, як національну трагедію.
Проте поступово почався процес пробудження і наростання протесту.
І якщо Наддніпрянську Україну та її національний ресурс було вивезено до Сибіру, розкуркулено і виморено голодом, то західна Україна, опинившись у інших умовах існування, почала озброюватися потужною національною ідеєю, яка переростала у все більше українсько-польське протистояння.
Щось подібне сталося після 2004 року: мирна революція, що несла в собі стільки сподівань, стала великим розчаруванням.
В 1930-х рр. почало зростати протистояння, головною силою якого стала націоналістична молодь. Під час другої світової війни цей супротив утворив національний рух опору, який отримав величезну підтримку серед населення. Утворена УПА розпочала нерівну боротьбу на двох фронтах.
В 2013 р., після того, як режим Януковича відмовився підписати асоціацію ЄС, це стало поштовхом для спротиву Західних регіонів, які не сприймали і протиставляли себе режиму. Спротиву, мобілізаційним ресурсом якого стали, як і в 1940-х рр., жителі Галичини та Волині.
Спочатку студентський, протест за втрачену європейську мрію поступово перетворився на революцію.
Вернімося до середини минулого століття – визвольному руху не вдалося досягти своєї мети – ідея вільної України була залита кров’ю і встелила тілами ліси Західної України та сходу СРСР.
Під час революції 2014 р. Україна вкотре заплатила сотню життів за свою мрію – мрію, яка була така дорога протягом останнього століття.
Нова влада приступила до втілення цієї мрії, проте її роботу було перервано військовою агресією, втратою територій і сепаратизмом на сході України. Те, що мало б нам гарантувати нашу безпеку, виявилося пустими папірцями Будапештського меморандуму. Влада намагається вирішити ситуацію за посередництва союзників. Союзники дбають, перш за все, про власні інтереси. Про інтереси ж власні подбати можемо лише ми самі.
Пора вже перемогти. Західна Україна притихла в очікуванні та споглядає за Сходом, який у невизначеності все більше захоплюється російськими сепаратистами. Галичани й Волиняни терплять насмішки Путіна про їх “неповноцінність” та націоналізм.
Пора вже перемогти. Подібна аналогія є досить емоційною, досить перебільшеною, не завжди співвідноситься у фактах і матиме масу критики. Але я зовсім не бажаю, щоб в черговий раз, жителі Західної України почали боротьбу за Україну. Пора вже перемогти. Їхніх жертв і так вже багато принесено в ім’я ідеї. Слід почати реалізацію цієї ідеї разом. Ідеї реально незалежної, самостійної, заможної України.