Автор вирішального гола у ворота киян, півзахисник Зорі Желько Любенович, розповів про суботньому матчі своєї команди.
– Знаю, що останнім часом ви заліковували ушкодження. Ваш вихід на поле в самому кінці поєдинку був запланований заздалегідь?
– Ні, але очікував, що можу вийти на поле. У кожному разі, я завжди готовий у будь-яку хвилину увійти в гру з лави запасних.
– Уже не один експерт назвав ваш гол почасти випадковим. Ви хоча б приблизно цілилися в кут, в який у результаті пробили?
– Не можу сказати, що цілився саме в той кут. Пробив так, як потрапив на ногу м’яч. Природно, хотів забити, але не очікував, що вийде так красиво. Правду кажучи, можна сказати, що десь і пощастило: м’яч полетів таким чином, що Шовковський утягнути його не міг.
– Якби м’яч і в цей раз від поперечини вилетів в поле, залишилося б, напевно, сісти й заплакати всією командою.
– Можна й так сказати – стільки у нас було влучень і в штанги, і в перекладини в цьому матчі. Але, слава Богу, після мого удару вийшло навпаки (посміхається).
– Яким був настрій після гри? З одного боку – врятували нічию, з іншого – моментів було достатньо для перемоги.
– Настрій був гарний, тому що всі розуміють, що це все-таки – Динамо, і так легко у нього не виграєш. Так, ми створили багато моментів, але і у суперника їх було достатньо. Так що я думаю, що нічия – саме воно. Ми реально її заслужили.
– Ваші партнери після гри говорили, що Зоря знала, чого очікувати від Динамо. Так який же гри ви чекали у виконанні суперника?
– Готуючись до гри, ми бачили, що Динамо додало. Тепер команда грає набагато небезпечніше попереду, ніж торік, більше грає в пас і створює багато моментів. Але ми досконально вивчили їхню гру, і чекали, що кияни будуть робити ставку на контроль м’яча.
– Який при цьому була установка на матч у Зорі?
– Нічого особливого. Як зазвичай у подібних іграх наша задача була грати другим номером і чекати свої шанси на контратаках. Вони-то у нас добре виходять.
– Динамо вас чимось здивувало?
– Саме мене – так. Тому що мені дуже сподобалося те, що команда весь час грає низом, гостро використовує на флангах Ленса і Ярмоленко. Та й в принципі, мені сподобалося, як Динамо грало на протязі всього матчу. Думаю, вони на правильному шляху і дадуть боротьбу Шахтарю за чемпіонство.
– У Зорі більше проблем виникає, коли їй доводиться грати першим номером. Проти Динамо грати було легко?
– Мені набагато легше грати проти команд, які борються за чемпіонство або зону Лігу Європи, тому що ці команди більше грають у футбол. Так що Зорі справді легше грати з грандами. Команди ж, що знаходяться внизу турнірної таблиці (де, на жаль, і, сподіваюся, ненадовго опинилася Зоря) відіграють завжди дуже жорстко і футболу в цих поєдинках завжди виходить мало – одна боротьба.
– Ви багато років грає в Україні. Коли Динамо за ці роки було самим сильним і найслабшим?
– Мені здається, що в минулому році воно було найслабшим за ці роки. А найсильнішим – коли я тільки приїхав в Україну, десь з 2006 по 2008 роки. Думаю, тоді у моїх команд (Кривбасу та Таврії – .. Прим Ан.В.) просто не було шансів відібрати очки у Динамо. Зараз же все змінилося, і такі шанси є завжди.
– З появою Принца і сильній грі Малиновського в цьому сезоні конкуренція на вашій позиції стала жорсткішою. Тим не менш, ви вже 4 з 6 матчів чемпіонату починали зі старту, забили два м’ячі.
– На жаль, проти Динамо не вийшов з перших хвилин, тому що був травмований і десять днів до цього лікувався. Я адже з травмою літав в Роттердам, щоб допомогти команді, і змушений був пропускати матч проти Іллічівця. Конкуренція ж зараз дійсно серйозна, тим більше, є ще Ліпартія і так само кілька молодих хлопців центру поля. Мені просто треба набагато більше працювати. Тільки так я зможу надалі грати в основі. Найголовніше, що я продовжую отримувати задоволення від футболу, тому намагаюся заслужити місце в складі в кожному матчі. Можливо, це і дозволяє мені грати все так же часто.
– Малиновського вже називають одним з відкриттів чемпіонату. Порадьте йому, над чим треба працювати, щоб і далі прогресувати.
– Думаю, вже всі бачать, що у нього є майбутнє в футболі. Все, що йому потрібно – працювати ще більше, і “залишатися на землі”. Все залежить від психології. Я не люблю хвалити молодих футболістів, тому що найважливіше для них – не зловити “зірку”.
– В Голландії на останніх хвилинах Малиновський намагався зберегти м’яч, помилився, і Зоря пропустила вирішальний гол. Прокоментуйте епізод з точки зору центрального півзахисника.
– Досвідчений футболіст зіграв би інакше. Я вибив би м’яч на трибуну або вдарив би якнайдалі, в сторону воротаря суперника. Але нічого страшного. Всі до нього прийде з часом.
– Але Руслан адже намагався грати в футбол, а не бити м’яч куди попало. Чи це в будь-якому випадку було недоречно в подібній ситуації?
– У такі хвилини футбол вже нікому не потрібен. Якби це було на 70 або навіть 80 хвилині – це було б зрозуміло. Але на 92-ий таке не робиться. Я можу привести приклад матчу збірної України проти Словаччини. Захисник гостей (не можу згадати його прізвище) за останні десять хвилин стільки разів вибив м’яч на трибуну або просто куди подалі, що я просто втомився рахувати. Мабуть, так і треба робити в таких матчах на останніх хвилинах.
– Що стосується побуту: як облаштувалися в Запоріжжі?
– Спочатку було важко знайти квартиру – тут багато біженців з Луганської та Донецької областей. Але зараз, слава Богу, все добре: знайшов квартиру, у нас є прекрасні умови для тренувань, красивий стадіон для домашніх матчів, до того ж, нещодавно до мене приїхала сім’я. Донька почала ходити в перший клас в Запоріжжі. Так що що все добре, рухаємося вперед. Єдине – треба трошки часу, щоб звикнути до нового міста. Але нічого страшного я в цьому не бачу.
Анатолій Волков.