Місія Mars One – це практично утопічна ідея. Ідея того, що саме найближче майбутнє людства тісно пов’язане з освоєнням космосу, з дослідженням і колонізацією спочатку планет Сонячної системи, а потім і інших зоряних систем і навіть галактик, – ця ідея досягла свого розквіту в минулому столітті, а особливо в шістдесяті його роки.

Місія Mars One далеко не перший крок до заселення інших планет. Запуск першого Супутника в 1957 р, політ Юрія Гагаріна в 1961 р і успішне здійснення в 1969 р перше примісячення землян в рамках проекту Аполлон свідчили, здавалося б, про початок «космічної ери» у житті людства. Приміром, в 1962 р відомий письменник-фантаст і за сумісництвом футуролог Артур Кларк (1917-2008), ще в 1945 році передбачив, зокрема, застосування супутників для телекомунікацій, опублікував список своїх прогнозів на майбутнє, згідно з яким в 1970 р повинна була статися перший пілотована посадка на Місяць, в 1980 р – на інші планети, 2000 г. повинен був ознаменуватися вже колонізацією планет, а, скажімо, 2030-й – контактами з позаземними цивілізаціями.

Крім першого з цих подій, передбаченого майже що з буквальною точністю, практично всі такого роду прогнозина кінець ХХ і на ХХI століття не виправдалися. Після 1972 року й, як мінімум, до 2015-го жодна людина не покидав більш меж земної орбіти – факт, який чимало б здивував сучасників Юрія Гагаріна і Ніла Армстронга, а тим більше розчарував би хлопчиків і дівчат усього світу, що мріяли про прийдешні космічних подорожах. Основні причини цього, можна сказати, банальні – польоти в космос виявилися занадто дороги і невиправдано ризиковані. Мабуть варто дивуватися швидше тому, що вони таки змогли здійснитися – в ​​ситуації шістдесятих, в епоху протистояння двох світових наддержав, для яких першість у цій сфері виявилося питанням особливого престижу, виправдовує будь-які витрати. Цікаво, до речі кажучи, що США, вирвавшись вперед завдяки польоту на Місяць, продемонстрували свою технічну та фінансову міць – але аж ніяк не проголошене з цього ж приводу перевага ринкової економіки перед плановою: для здійснення цього проекту потрібні величезні зусилля саме централізованого федерального уряду і всієї державної машини, а зовсім не приватних підприємств. Лише кілька років тому NASA розповіла світу про загальну суму витрат на реалізацію польоту Аполлонів: приблизно 170 000 000 000 доларів у цінах 2005 року – або ж у 200 млрд. В цінах 2015-го …

Mars
Космонавти на Марсі в поданні художника середини минулого століття. Шкода, що стильні антени давно вийшли з моди.

Зрозуміло, існували в той час і плани польоту на Марс, в тому числі і в СРСР. У додатку до постанови радянського уряду про освоєння космосу, прийнятого 23 червня 1960, був навіть призначений точний день старту важкого міжпланетного корабля, проектованого Г. Ю. Максимовим, – 8 червня 1971 року, з поверненням на Землю рівно три роки по тому. Однак, після того як в 1961 р США оголосили про свою місячній програмі, пріоритет був відданий аналогічного вітчизняного проекту, який все одно не увінчався успіхом – з причин, скоріше, не стільки технічного, скільки адміністративного характеру, а також через смерть Сергія Корольова та усунення від влади Микити Хрущова. В умовах же становлення після цієї останньої події «економної економіки» міжпланетні експедиції стали сприйматися як непотрібна і недозволена марнотратність.

Увага була зосереджена на навколоземних орбітальних станціях, а до Марса продовжували літати автоматичні міжпланетні станції, однією з яких, Марс-3, вдалося в 1971 р здійснити і першу в історії посадку на поверхню Червоної планети. Починаючи з 1990-х років, першість в освоєнні Марса відходить до США – одним з досягнень NASA виявляється успішна програма дослідження нашого найближчого сусіда по Сонячній системі за допомогою марсоходів, включаючи понині діючі Opportunity і Curiosity. Про пілотованому кораблі в найближчому майбутньому мови поки не йде – в заявлених планах тільки запуск в 2020 р ще одного роботизованого пристрою для довгострокової роботи на марсіанській поверхні.

Mars

Можливо, дійсно настав час не держава, а приватним компаніям взятися за міжпланетні польоти? На такий поворот подій розрахований і проект «Столітній космічний корабель», заснований за участю самої NASA і призначений для створення такого бізнес-плану на найближчі сто років, який дозволив би здійснити космічні подорожі. Втім, як видно із самої цієї назви, плани ці ставляться до самого віддаленого майбутнього, до якого не судилося дожити нинішньому поколінню землян – включаючи бізнесменів. Останні ж завжди схильні цікавитися більш відчутними проектами. Приміром, відомий мільярдер і перший космічний турист Денніс Тіто заснував пару років тому фонд під назвою Inspiration Mars, мета якого – сприяти запуску вже в 2018 році пілотованого корабля для обльоту Марса на відстані до 160 км від поверхні з наступним поверненням на Землю. Екіпаж при цьому буде складатися з двох чоловік – неодмінно американців і неодмінно чоловіки і жінки, а все подорож повинна зайняти 501 день. Втім, реалізація цього проекту сумнівна вже з причин суто фінансовим: за визнанням Тіто, приватних пожертвувань він зможе зібрати мільйонів так на триста, а що залишилися 700 млн. дол.

Має надати уряд США в особі NASA, – на що остання відреагувала рішучоювідмовою.Зате куди привабливіше в цьому відношенні виглядає проект Mars One, набагато більш амбітний, ніж Inspiration Mars: у тому ж 2018 (під час наступного «Великого зближення» Землі з Марсом, що відбувається раз на 15-17 років) планується запустити пробну місію, яка встановить на орбіті Червоної планети супутник зв’язку, двома роками потому за нею піде марсохід, який обере підходяще місце для розміщення марсіанської колонії, а потім і шість кораблів з ​​вантажами для постачання цієї останньої. Нарешті, на 2024 заплановано запуск і власне експедиції – першого екіпажа з чотирьох майбутніх колоністів – на жаль, позбавлених технічної можливості повернутися назад на Землю. Надалі передбачається запуск аналогічних груп кожні два роки – принаймні, ще п’ять разів поспіль.

Mars

Інфографіка 2010 про запуск космічних апаратів до Марса не найактуальніша, але співвідношення успішних і провальних проектів вона передає добре. Подібно Деннісу Тіто, засновник проекту Mars One голландець Бас Лансдорп – насамперед, підприємець. Сам він на Марс не збирається, але про здійснення таких польотів замислювався ще студентом – на його переконання, це проблема скоріше бізнес-плану, ніж техніки: «Всі потрібні нам технології сьогодні існують, або майже існують. Я просто не міг придумати, як це профінансувати ». Залишимо поки що питання про технології – і подивимося, наскільки реально здійснення Mars One саме у фінансовому відношенні. Згідно з інформацією зофіційного сайту проекту, всі витрати до відправки першої четвірки колоністів включно становлять 6 млрд. Доларів – плюс 4 млрд. За кожний наступний політ на Марс чергового корабля з екіпажем. На думку австралійської журналістки Ельми Кіп, яка провела ціле фундаментальне розслідування проекту Лансдорпа,намагаючись з’ясувати ступінь його здійсненності, ця цифра в десятки, якщо не в сотні разів занижена в порівнянні з оцінками фахівців NASA, і посилання засновників Mars One на приватний характер цього проекту, що дозволяє купувати всю техніку значно дешевше, звучать не надто вже переконливо.Та й позначені шість мільярдів роздобути поки не вдалося: поки що проект розпорядженні суму в трохи більше 600 000 (0,01% від наміченого), половина якої була зібрана за допомогою кампанії краудфандінга. Не найпопулярнішою платформі Indiegogo чинився перевагу перед Kickstarter – ймовірно, тому, що вона надає можливість отримати зібрану суму, навіть якщо пожертвування не досягнуть запитаної мети (що в підсумку і сталося). Крім цього, була надія на фінансування за допомогою вступних внесків з боку всіх бажаючих бути відібраним до складу марсіанської експедиції, – але замість передбачуваного мільйона кандидатів таких бажаючих виявилося, за офіційною інформацією, трохи більше 200 тис. Більше того – за повідомленням Ельми Кіп, головлікар проекту Норберт Крафт стверджує, що насправді розглядав кандидатури тільки 80 тис. чол., при цьому тільки 2 782 з них розмістили свої відео на сайті Mars One і сплатили внесок у розмірі від 5 до 75 дол.

Mars

Так картинка з офіційного сайту Місія Mars One зображує вантажний модуль для колонії

Початковою ідеєю Лансдорпа було продати за круглу суму права на телетрансляцію з корабля і з колонії, перетворюючи експедицію в свого роду «реаліті-шоу». Орієнтувався він при цьому на те, що витрати ЗМІ на придбання ексклюзивних прав на висвітлення подій останньої Олімпіади принесли її організаторам цілих 8 млрд. У випадку з польотом на Марс телеаудиторія була б навіть більше, ніж у спортивних змагань: мало яка американська сім’я не дивилася в 1969 примісячення «Аполлона» в прямому ефірі! Однак, що не дивно, медіа-магнати не поспішають розщедрюватися: пропозиція «мільярди зараз – Марс-шоу через 10 років» особливою привабливістю не відрізняється. Наприкінці лютого цього року було повідомлено про провал чергових переговорів Баса Лансдорпа з телепродюсерами. Втім, проблем і слабких сторін у проекту вистачає і без цього – починаючи вже з самого польоту екіпажу в напрямку Марса. Навіть якщо залишити без уваги психологічний аспект спільного перебування чотирьох людей в одному кораблі і в одній колонії, на який, крім іншого, посилається NASA, обґрунтовуючи свою нерішучість у плануванні швидкого міжпланетного польоту, і в світлі якого ідея Тіто про запуск в космос подружньої пари виглядають цілком логічно, – проблематичним залишається питання про захист від космічної радіації вже в кораблі. Точних даних про ступеня небезпеки такої подорожі для людини поки що немає – але виміри, які провів Curiosity під час свого 253-денного мандри в напрямку Марса, свідчать про ймовірне перевищенні максимальних доз радіації, встановлених для космонавтів державними космічними агентствами США, Європи чи Росії. Хоча, зрозуміло, ці обмеження приватна компанія може проігнорувати, взявши у своїх колоністів-добровольців підписку про згоду на такі умови – як і на «квиток в один кінець» з невідомим результатом.

Mars
На самому Марсі практично немає ніяких визначних пам’яток

Але для того, щоб вилетіти в космос, потрібно не тільки доброволець, але і космічний корабель, якого у Mars One поки що немає. Технічними питаннями організатори цього проекту взагалі не займаються, посилаючись на можливість закупівлі вже наявного обладнання у третіх осіб – і на переговори з «основними аерокосмічними компаніями». Однак, SpaceX факту таких переговорів не підтверджує, а Lockheed Martin і Surrey Satellite Technology Ltd., з якими дійсно обговорювалася розробка першого, роботизованого космічного апарату для відправки до Марса в рамках проекту Лансдорпа, повідомили на початку цього року, що так і не приступали до практичному виконанню складених планів через відсутність реальних замовлень з боку Mars One. Відсутність корабля дещо ускладнює і планування постачання експедиції, і навіть відбір кандидатів у члениекіпажу, на якому зараз сконцентрував свою увагу Бас Лансдорп. І якщо такі проблеми виникають вже при оцінці можливості і безпеки семи- або дев’ятимісячного польоту, який цілком укладається в рамки вже наявних технологій і досвіду, накопиченого за десятиліття роботи космонавтів і астронавтів на земній орбіті, – то життя колоністів в умовах Марса виявляється вже майже що виключно предметом теоретичних міркувань, недалеко уходящих від жанру більш-менш наукової фантастики. Навіть успішні дослідження, що проводяться марсоходами, залишають без точної відповіді запитання про самопочуття людини в умовах сили тяжіння, що складає половину від земної, з температурою, майже не піднімається вище нуля за Цельсієм, з підвищеним радіаційним фоном і т.д.Mars

Марсіанська підземна база в поданні художника Джоша Кохрана

Так чи приваблива може бути життя колоністів на Марсі, навіть якщо їм вдасться дістатися до своєї мети в цілості й схоронності? Наскільки вистачить привезених із Землі запасів харчування? І наскільки вистачить терпіння виживати в незвичних і несприятливих умовах? Як зауважує фахівець з NASA Девід Вільсон: «Вони житимуть як кроти. Я не думаю, що люди, які зголосились бути добровольцями, по-справжньому розуміють, що їм доведеться провести залишок своїх життів, мешкаючи у підводному човні … І кожен крок тут виявиться першим. Кожен день. Перша установка бази в грунт. Перша спроба виростити їжу на Марсі. Хіба нам відомо, чи можна на Марсі виростити собі їжу, використовуючи доступні там кошти? Нам це невідомо ».

Важко навіть уявити, яку кількість принципово невідомих сучасній науці факторів потрібно врахувати, щоб успішно спланувати і здійснити проект, такий же, як і місія Mars One. Приміром, четверо аспірантів з Массачусетського технологічного інституту, промоделювати умови життя колоністів, передбачувані Басом Лансдорпом, прийшли до висновку, що спроби вирощувати на базі звичайні овочі приведуть, через відсутність на даний момент відповідних технологій вентиляції, до встановлення на станції атмосфери, несумісною за своїм хімічним складом з життям – і до загибелі першого екіпажу вже на 68-й день …

Можливо, краще просто дивитися здалеку

Чи означає вся ця критика Mars One, що у польоту людини на Марс немає ніякого майбутнього? Навряд чи – як не означає це і того, що проект цей є всього лише рекламою, фантастикою або навіть завідомим обманом. Багато в чому можна погодитися з Басом Лансдорпом, який так викладає свою основну ідею: «Для всього світу зараз місія Mars One – це саме те, що потрібно. Я думаю, вона здатна дати нам загальну мету, щось, до чого нам усім можна було б прагнути, над чим можна було б разом працювати, що об’єднало б нас. Щоб діти мріяли про дослідження космосу, щоб їх героями були астронавти, а не поп-зірки ». І все ж – в таких мріях не потрібно забувати і про дійсність, про те, що належить зробити ще чимало відкриттів і удосконалень в галузі науки і техніки, щоб політ на Червону планету став, нарешті, реальністю – нехай навіть і не в найближчі десять років .


Джерело: itc.ua